Юрій ОСТРОВСЬКИЙ: “У нас прагнення одне – це виховувати професійних футболістів”
Місто Коломия в переліку тріумфаторів аматорських змагань України згадується неодноразово: «Покуття» вигравало групу в сезоні 1995/95, «Карпати» стали чемпіонами ААФУ в 2012 році. Тепер же зовсім нова команда заявилася на чемпіонат України серед аматорів. «Варатик», поєднуючи виступи в обласних змаганнях зі всеукраїнськими, сам знайомиться із суперниками в своєму дебютному сезоні в ААФУ, та й футбольна Україна вивчає нового учасника футбольних змагань.
Президент ФК «Варатик» (Коломия) Юрій Островський познайомив нас зі своїм клубом, його завданнями та мріями.
– Любителі географії знають карпатську гору Варатик. А любителі футболу знайомляться і з клубом «Варатик». Розкажіть, будь ласка, про історію його створення і дещо незвичну назву, яку футбольна Україна вивчила цього сезону.
– Створили клуб ми, троє товаришів-ентузіастів, вболівальники і колишні футболісти. Ми просто неофіційно збирали гуртки дітей, проводили тренування, але це все було більше на любительському рівні. І в 2018 році ми вже дійшли до того, що – давайте створювати клуб, і свої знання, вміння, передавати на професійному рівні. Було декілька варіантів, якою могла бути назва, а Варатик – це найбільша вершина в Коломийському районі. Ми хочемо йти до вершин футбольних, тому в нас така аналогія. У нас так у футболі прийнято – «Говерла», «Карпати», «Варатик». Тобто аналогія, що ми до цих вершин хочемо йти, бути найкращими в регіоні і не тільки.
– Зі стадіону вашого видно цю гору?
– Ні, вона десь в 12 кілометрах від Коломиї. У нас був такий велотур вихідного дня, ми мали потрапити на водоспад, але спонтанно заблукали і я в GPS-навігатор дивлюсь, а він пише, що ми знаходимося на горі Варатик. І я звідти запам’ятав цю назву. Мені сподобалася ідея так назвати футбольний клуб.
– У «Варатика» незвичайний герб: в українському футболі мало таких абстрактних емблем, які нічим не вказують на футбольний клуб і вид спорту. Як з’явилася ідея такого гербу?
– У нас є дизайнерська студія, вони не футбольні люди. Вони сказали: «Ви нам накидайте якісь ідеї, а ми щось придумаємо». Ми були переконані, що в сучасному футбольному світі передує мінімалізм. Значок «Ювентуса» дуже простий, а ці всі гори, колоски – це все пішло з Радянського Союзу. Ми хотіли від цього абстрагуватися і створити щось просте, зрозуміле. Тим більше воно нам імпонує, бо в нас футбольний клуб, у якому діти від 5 років і доросла команда. І воно «заходить» як молодшому поколінню, так і старшому. Мінімалізм, впізнаваність, і мені особисто дуже подобається.
– В яких турнірах встигли взяти участь, перш ніж заявитися на чемпіонат України?
– У нас прагнення одне – це виховувати професійних футболістів. У жовтні 2021-го нам буде лише 3 роки, і ми для себе бачимо якусь модель розвитку, виробили стратегію. У нас є діти від 5 років і дорослі команди. Ми розуміли, що цим дітям потрібна «верхівочка», де вони могли би вдосконалюватися і вже далі, можливо, або йти в професійні команди, або може й ми станемо клубом Другої ліги. Як варіант, ми цього не виключаємо. Перший рік ми лише дитячі вікові групи набирали, на другий рік вже виступали в чемпіонаті області в групі «Б», а на третій рік ми вже були в групі «А» чемпіонату області, а також заявилися на чемпіонат України серед аматорів. Для себе ми розуміли, що тільки ігровий досвід, практика зможе наших дітей вивести на належний рівень. Футболіста за 1-2 роки навряд чи можна виховати, це довгий шлях, але він дуже цікавий.
– Якими будуть завдання на цей чемпіонат? Адже почали із оптимістичної нічиєї проти досвідченої команди Агрону. Далі були менш успішні поєдинки, потім команда вирівнялася.
– Ми, перш за все, готуємо своїх футболістів. Як я вже сказав, щоб виховати гравця, для цього потрібен процес. Те, що ми умовно зіграли 3:3 з «Агроном» – це ще, можливо, свіжі сили, але реально ми зараз на зборах бачимо, що футболісти ще далеко не в тій формі, щоб бути досить конкурентними в чемпіонаті України серед аматорів. Але я думаю, що в другому колі ми будемо ще сильнішими, а в наступному чемпіонаті – ще більш. У нас 2003, 2004, 2005 р.н. – це наш «кістяк». Це ще молоді-зелені хлопці, тим більш ми з ними займаємося 2-2,5 роки. А те молоде покоління, яким зараз по 11-12 років, коли вони підростуть, то, повірте мені, що ми будемо про себе заявляти на всю Україну. Я в цьому переконаний.
– Із вашої заяви відчуваю, що є якась певна інноваційність у роботі з цими дітьми, і є якийсь особливий тренерський штаб для дітей усіх категорій, аж до першої команди. Розкажіть про це.
– У двох товаришів, а також мене, який до них долучився, з самого початку була своя система розвитку і підготовки. Свій тренувальний процес – як на мене, він особливий. Хоча ми дивилися відео, за кордоном так тренуються вже давно, і ми нічого нового не придумали. І от ми бачимо по нашій команді U-14, що це дуже сильні хлопчики підходять. Думаю, що далі ми будемо змішувати, не буде такого, що дорослу команду звільнили, а молодняк підпустили. Це буде процес довготривалий: хто в кращій формі, того і будемо підпускати. Але вже зараз бачимо, що з цих молодших будуть сильні гравці. А зараз із цим колективом, що в нас є, ми тренуємося 5 разів на тиждень. Зараз у нас збори, кожен день. Як би там не було, до чемпіонату, думаю, вони вже підійдуть в іншій формі. Хотілося б, щоб ми були набагато сильніші, але час покаже.
– Про тренерський штаб.
– У нас троє товаришів. На превеликий жаль, близько трьох місяців назад помер один із співзасновників – Володимир Миколайович Корнута. І це для нас дуже серйозна втрата. Є Олійник Андрій Петрович, він залишається головним тренером. Він продовжує ту систему підготовки, яку вони разом з Володимиром Миколайовичом започаткували. Плюс ми пробуємо з дорослої команди вже одного воротаря і польового футболіста в новій якості, щоб дати спробувати їм тренерську роботу. Це Андрій Синчишен, він пограв трошки в чемпіонаті області, тепер займається воротарями. А з дорослої команди Ігор Крамар, він називався нашим найкращим гравцем у першому колі, нині пробує себе як тренер.
– Основа команди – це дійсно молодь, але бачимо й кількох більш відомих гравців, які вже грав на всеукраїнському рівні – хто за «Покуття», хто за інші команди. Як формувався сучасний «Варатик»? В акурат із початком сезону, чи цей колектив ви збирали дещо раніше?
– Коли ми прийняли рішення йти на Чемпіонат України серед аматорів, то для себе розуміли, що трошки стрибаємо вище голови. Але ми знали, що нам потрібно робити цей крок, інакше ми будемо гальмувати в своєму розвитку. Нам потрібен був цей досвід і рівень гри. І кидати, умовно, молодняк в ці «жорна»… Якби ми виступали одними молодими футболістами, то, по-перше, вони б показали не такий прогрес, по-друге – психологічно для них це був би удар. І ми спеціально перед сезоном провели перемовини с трьома футболістами, потім прийшов ще четвертий, Олег Блонський, який виступав також за «Карпати» (Галич). Інші троє – це Роман Гаврилюк, Василь Маковійчук та Михайло Кулик. Ми розуміли, що «молодняк» буде швидше прогресувати, дивлячись на гру досвідчених, їхня підтримка на полі важлива. Ті ж лідерські якості, які включали на полі ці хлопці, вони потрібні для молоді.
– Які плани на зимовий антракт: чи виходила вже команда з відпусток, чи були спаринги, плануєте брати участь у якихось зимових турнірах?
– Ми запланували спаринг на ці вихідні, що були, але погода нам не дала його провести. На майбутні вихідні домовилися про товариську гру з «Буковиною» U-19. Далі плануємо взяти участь в Кубку Підгір’я, який багато років проводиться в нашій області. У нас ще три дні перших зборів, потім з 16 числа починаються другі збори. Буде ще ряд підготовчих зустрічей, але вже пізніше. Потім визначимося, з ким саме.
– Наскільки зміниться команда, порівняно з осінньою частиною сезону? На які позиції шукаєте підсилення, може хтось уже офіційно прийшов чи залишив команду?
– Ні, ми робимо акцент на наших. Той молодняк, що був. Ми після першого кола практично не відпочивали, майже кожного дня працюємо над рухом, координацією, тактикою. Думаю, ці самі футболісти в другому колі покажуть більш якісний футбол.
– В окремих поєдинках «Варатик» сподобався, напевно прогрес деяких футболістів не залишився непоміченим. За цей час були пропозиції від інших клубів, можливо навіть професіонального рівня?
– Були. Ігорю Крамару пропонували перейти в інший клуб, але він відмовився. Справа в тому, що і Крамару, і іншим футболістам ще є куди рости, що здобувати, засвоювати. Я думаю, що вони встигнуть свої гроші заробити. Поки що їм треба рости, розвиватися та вдосконалюватися. Звичайно, якщо буде якась пропозиція від, умовно, якогось топового клубу, то ми не будемо відмовляти, але поки що для себе ми розуміємо, що їх рівень гри ще недостатній, щоб вже кудись переходити і думати про гроші. Поки що потрібно думати про рівень гри.
– Які професії зібрані в вашій команді? Хто чим займається? Чи є такі, для кого футбол безпосередньо справа життя?
– «Кістяк» – це молодь. Вони навчаються ще, студенти, це наша основа. Старі, що нам допомагають, то вони в торгівлі, скоріше. Їх основна робота у цій сфері.
– Не можу не запитати з приводу взаємин з вашими відомими земляками, із ФК «Покуття» (Коломия). Ваші команди антиподи у плані селекційної роботи, завдань, амбіцій. Але все ж – ви просто сусіди чи вороги, у вас дербі?
– Дербі однозначно. Ми зовсім різні по підходу. Ми не прагнемо рівнятися на інших. У когось, скажімо, зібрані досвідчені майстри з різних областей, але команда така завдяки тому, що є кошти з міського бюджету. Завтра цих коштів не буде, і гравці розійдуться по інших командах. Ми, по суті, незалежні. Звичайно, в нас є свої витрати на заявку, суддівство виїзди, це все чималі кошти. Але ми на готових футболістів не витрачаємося, у нас бюджет досить скромний. Навіть якщо в один день фінансування припиниться, то ми будемо все рівно існувати, тому що у нас «кістяк» – це наші футболісти, що грають не за гроші, а щоб досягнути чогось більшого. Ми будуємо не команду, а клуб. Це трошки інші речі.
– А хто на сьогоднішній день допомагає розвиватися ФК «Варатик»?
– Слава Богу, за три роки нас побачила міська влада, і на цей рік вони нас підтримали грошима. Заклали в бюджет невелику суму – меншу, ніж ми просили. Тож нам приємно, що представляємо нашу малу батьківщину, Коломийську ОТГ. Підтримує нас інтернет-магазин «Фурнітура» – його власник, прихильник спорту, досить непогано розвиває і футзал. Також кінотеатр «Стрічка, кіно та кава», мережа магазинів харчування «Експрес», будівельний магазин «Плиточка», ресторани «Кіблер» і «Даніель». Наразі таке коло наших спонсорів
– Ваша команда провела домашні матчі на двох аренах: більшість у селі Воскресинці, але один – на «Юності» в місті Коломия. Який стадіон позиціонуєте як свій домашній?
– «Воскресинці». «Юність» – це наш запасний. Але у Воскресинцях більше грала районна команда, і особливої уваги полю не приділяли, тож воно не витримало навантаження першого кола. Тому останню гру ми грали на «Юності», стадіоні «Покуття». Якщо приїжджає команда аматорської ліги, то хочеться щоб були належні умови і для нас, і для суперників.
