КОВАЛЮК: «Покращити становище, щоб реабілітуватися»
Добігає кінця рік календарний. Дещо раніше, з місяць тому, на Івано-Франківщині завершився і футбольний, проте, як зазвичай буває, саме цієї пори розпочинається найцікавіше для футбольної спільноти – оцінка роботи, переосмислення пройденого, зміни у командах, коригування завдань чи пріоритетів, тощо. Попри офіційний антракт до остаточного спокою і відпускного настрою у командах ще ой, як далеко. Насправді ж футбольне затишшя воно оманливе – спокійне зовні та бурхливе всередині. Адже саме у зимову пору наступає той час, коли потрібно, як мовиться, збирати каміння, озирнутися назад, ретельно розпланувати те, як жити у найближчому майбутньому, на що сподіватися і чого очікувати від року наступного.
На проміжному фініші колектив “Матчу” також вирішив поспілкуватися з цього приводу з кимось із очільників футбольних клубів, функціонерів чи керманичів команд. Розпочати, природно, вирішили з провідної команди краю, зважаючи і на уболівальницький інтерес, і на відкритість до контактів у футбольному клубі і на наші давні приязні особисті стосунки. Маємо надію на те, що подібне регулярне спілкування, схоже, стає традицією та добрим знаком, як для видання, так. Зрештою, і для “Прикарпаття”.
Взявши всього кілька днів на роздуми головний тренер Команди рідного краю люб’язно погодився на зустріч. І при своєрідному аналізі стану справ був достоту прямим та відвертим, об’єктивним та зваженим у оцінках. Хоча було помітно, що давалося все це йому непросто. Так само не просто, як відбувалася кожна гра зокрема, як складався сезон із вдалих і не надто відрізків. До речі, після одного із таких завжди зовні спокійний та врівноважений Володимир Васильович раптом заговорив про відставку. На щастя тоді минулося… Ніде подіти правди: наразі турнірні здобутки колективу є далеко не такими, як хотілося б усім – прихильникам, керівникам клубу, партнерам, тренерам. Впадає у око що наставника-Ковалюка це неабияк непокоїть дотепер, що він перебуває і досі у пошуках причини та невдач, шляхів виправлення та покращення ситуації.
Сподіватимемося, що ані у клубі, ані у команді, ані Володимир Ковалюк рук не опускатимуть, віритимемо у них… Благо зимова пауза для цього нагодилася як ніколи вчасно. Окрім аналізу пройденого шляху не могли не запитати у тренера про найцікавіше, на нашу думку, для читачів – про плани на перспективу, про те, як готуватиметься “Прикарпаття” після відпустки, про зміни у команді та інше. Отож, пропонуємо Вашій увазі наш діалог, із якого довідаєтеся, зокрема, про таке…
– Володимире Васильовичу, свій другий сезон у першій лізі команда розпочинала двома поєдинками, у яких досягла стовідсоткового результату. Чому не послідувало переможного продовження?
– Нам, направду, вдалося краще стартувати, ніж ми того самі очікували. Для нас взагалі вдалий початок є такою собі проблемою. Перші перемоги, то радше збіг обставин. Хотілося б, щоб так тривало і надалі, але… Ми мали на початку складний календар: три матчі на виїзді і тільки один – вдома. Та і опоненти непрості – “Волинь”, “Рух”, “Авангард”. Продовження не вийшло, бо на заваді стали травми футболістів, втрати гравців через попередження, вилучення. Найбільше це торкнулося атакувальної ланки – п’ять ігор ми практично провели без своїх основних нападників Худоб’яка і Барчука, у розрахунку на яких будувалася гра. Склад вдалося стабілізувати аж у жовтні.
– Які із зіграних матчів вартувало б виокремити?
– Однозначно невдалою вважаю гру першого кола проти “Волині”, коли наша команда, ведучи перед 3:0 упродовж чотирьох хвилин пропустила тричі і поступилася. Наче діяли непогано. Вже домашнє протистояння з лучанами вдалося нам краще. Прикро було за практично рівної гри проґавити контратаку і не втримати навіть нічиєї. Був відрізок, коли команда доволі слабо виглядала у матчі з “Інгульцем” – не забили пенальті, програли. На більше того дня навряд чи могли розраховувати, бо грали дуже слабко, наче зовсім без характеру. Це мене засмутило найбільше. Не вдалася кубкова гра у Миколаєві. Задіяли тих виконавців, хто до того грав не часто – найближчих резервістів. Але вони, замість того щоб себе проявити, матч той відверто провалили. Прикро, що “Прикарпаттю” не вдалося розжитися очками у поєдинках із командами, які на момент очних побачень знаходилися у таблиці нижче за нас – з “Балканами”, “Черкащиною”. Особливо шкодую, що не змогли переграти черкащан, бо саме стабілізували склад. Вдалося у чотирьох іграх взяти 10 очок. Хоча гра із “Черкащиною” складалася так, що ми могли у ній к перемогти, так і програти. Незважаючи на те, що ми поступилися у чотирьох стартових іграх другого кола, але достойно виглядали на фоні лідерів – “Волині”, “Руху”, “Миная”. Зважет, ми провели ці протистояння переважно із молодими гравцями у складі, бо із низки причин не могли задіяти наших досвідчених виконавців. Це обнадіює і не може не вселяти оптимізму. Так, ми втратили чимало, але жодному супернику не поступилися із великим рахунком, жоден опонент не перегравав нас начисто. Наша команда намагалася боротися до кінця, боролася вперто. Десь нам не вистачало ігрової холоднокровності, майстерності, досвіду, почасти пропускали необов’язкові голи, у чомусь навіть не логічні.
– Якою виглядатиме ситуація, коли аналізувати гру команди у розрізі ланок, по позиціях чи конкретно по гравцях?
– Коли загалом у літньо-осінньому відрізку ми перебували у пошуках оптимального і стабільного складу, то якраз воротарська ланка у цій ситуації була приємним винятком. Наразі маємо трьох сильних і майстерних голкіперів. Особливих нарікань на їхню гру я не маю. Кожен із них заслуговує грати частіше. Я є прихильником того, щоб основним воротарем вважався один і йому віддавалася перевага. Особливо к матчі утвердили у цій ролі Новака – він діяв впевнено та надійно. Четвертий наш голкіпер – молодий Стефюк – не має ігрової практики. Йому об’єктивно важко пробитися до основи і конкурувати з колегами. Потрібно, щоб він грав, удосконалювався, бо жодне тренування повноцінно не замінить гру.Він наполегливо працює, додає у певних компонентах, але хотілося б, щоб він грав за якусь команду, принаймні обласного чи то аматорського рівня.
– Вочевидь захист діяв не так ефективно як, скажімо, у сезоні минулому?
– Зі старту чемпіонату оборона стала нашою найпроблемнішою ланкою. У міжсезоння нас залишив лівий захисник Микола Квасний. А далі додалися травми, картки, дискваліфікації. Ніяк не вдавалося віднайти оптимальне поєднання виконавців. Задля цього довелося вдатися до крайнього кроку, як на мене – перемістити Конкольняка із півзахисту в оборону. Все це вимушено. Не обійшлося без проблем і у центрі захисту. Травми Данищука і Бойка, Бочкура і Ковальчука змушували навіть зміщати на їхні позиції із опорної зони Борисевича. Вважаю, що із оборонців достоту стабільно відіграв тільки Француз – один із кращих за амплуа у першій лізі загалом.
– Може хоча б півзахисники виправдали Ваші очікування?
– В цілому вони діяли добре, але могли б значно краще. Передумови для цього є і потенціал у футболістів також. Не настільки яскраво і потужно як у минулому сезоні зараз діяли Конкольняк із Оринчаком. Натомість приємно вразив своєю грою молодий Семотюк. Намагається грати на атаку, активно працює у відборі. Єдиний недолік – часто розпорошується і через власну запальність часто невиправдано фолить. Втім, я б швидше списував це на молодість і брак досвіду. Нам дуже не вистачало Боришкевича, на якого розраховували на позиції центрального півзахисника. Однак ця частина сезону йому не вдалася. По ходу сезону залучили до наших лав Шпирку, але поки що він не повністю адаптувався до дорослого футболу першої ліги.
Практично всю весняну частину минулого сезону після важкої травми змушений був пропустити Дербах – довго відновлювався. І лише ближче до осені він вийшов на свій звичний рівень. Було помітно, що у окремих матчах йому не вистачало фізичних кондицій. Але якраз на Василя покладаю великі надії – саме його бачу в недалекому майбутньому одним із лідерів нашого колективу. Вкотре довів свою універсальність Борисевич. Звісно, не обходилося без огріхів, але Роман із тих виконавців, стабільність яких залежить від того, коли він гратиме там, де зможе себе якнайкраще проявити – у опорній зоні. Кузьмин, траплялося, із лави запасних входив у гру краще, ніж зі старту, а ос Януш – навпаки. Орест у тренувальних заняттях чи не найкращий серед усіх, а у матчах, схоже, переживає, не може позбутися якоїсь скутості і зіграти так, як насправді вміє. Не розумію я, чому так відбувається, може причини у психології.
– Повернімося до Конкольняка і Оринчака. Їхні дії це ігровий спад, синдром другого сезону чи бува якісь інші чинники?
– Усі зміни, вважаю, у хлопців варто шукати на рівні підсвідомості. Оглядини у міжсезоння у “Дніпрі”, а особливо повернення додому, переконаний, не могли не позначитися. Все це повпливало на них, особливо на Оринчака. У стартових іграх виглядало так, що він ніяк на міг адаптуватися. Конкольняк травмувався, практично пропустив міжсезонні збори, тому діяв не так продуктивно, як може. Його переміщення у захист також відіграло якусь роль. Хоча і на цій, не рідній для нього позиції він проявив себе достойно і навіть потрапив до символічної збірної за підсумками першого кола. Обидвом не вистачало стабільності. Якихось серйозних нарікань у мене до них немає. Але той високий рівень, який у них, безперечно є, вони повинні підтверджувати кожної наступної гри. Тільки так стають по справжньому висококласними футболістами.
– Схоже, на позицію плеймейкера не вдалося відшукати достойника?
– Це не так просто. Я б сказав, що це гостродефіцитна та ще і над відповідальна позиція. Може у перспективі із цими функціями впорається молодий Семотюк. Бачу для цього у хлопця серйозні задатки: талант, характер… Можливо за пів року – рік він заявить про себе.
– Василь Геник у команді віддавна, хоча на полі з’являється не часто. У чому причина?
– Він дійсно виходить не часто. Все через конкуренцію у опорній зоні. На цю позицію є ще Дербах і Борисевич. В залежності від суперника обираємо у одного чи двох опорників будемо вести гру. Окрім того, Василь якраз із тих опорних півзахисників, котрі більше орієнтовані грати не на атаку, а на оборону. Він старанний, наполегливий, терплячий, часто залишається після тренувань. Багато працює індивідуально. Йому просто треба дочекатися свого часу, як це було із Французом. А те, що час Геника прийде, я впевнений.
– За прізвищами, за потенціалом напад “Прикарпаття” вважається і досі чи не одним із найгрізніших у першій лізі. А як, на Вашу думку насправді?
– Дійсно, у нас четверо достоту вправних кваліфікованих нападників. Є ще також молодий Хома. Але у жодному із зіграних матчів ми не могли їх задіяти у оптимальному поєднанні. Дитку, скажімо, важче дається гра, коли команда діє із одним форвардом на вістрі. А ось у парі чи то із Барчуком чи то Худоб’яком у нього виходить не погано. Попри все, навіть незважаючи на тривалу відсутність через травми і дискваліфікацію наших основних нападників, забивали ми немало. За цим показником наша команда входить до п’ятірки кращих у лізі. Нам би домогтися постійності у ці ланці, стабільності. Конкуренції, зрештою. А її якраз не було. Скажімо, Цюцюра на гру із “Металургом” вийшов практично не тренуючись, тільки но залікувавши травму. Ми змушені були йти на таке, бо іншого варіанту не було. Загалом у тих поєдинках, коли він виходив, він діяв корисно – асистував, забивав.
– Як вдалося проявити себе новачкам-дебютантам?
– Їм було не просто, а б навіть сказав – важко. Передусім Пастуху, який не проходив із нами передсезонні збори, а приєднався до наших лав безпосередньо перед початком чемпіонату. Не дивно, що на перших порах після навантажень він дещо, як мовиться, “поплив”. Але у кінцівці кола, схоже, його час настав, він добре проявив себе у центрі оборони. Радульський швидше і достоту непогано вписався у нашу гру і коли б не зазнав у Волочиську важкої травми, мав би, швидше за все, стабільне місце у основі аж до проміжного фінішу. Зараз він одужує, тож на весні розраховуватимемо на нього. Солдатенку і Хомі ще знадобиться трохи часу, щоб сягнути рівня основного складу, але коли належно працюватимуть, все прийде. Хома вже встиг продемонструвати свої якості і потенціал – вдало увійшов у грі проти “Руху”. При цьому у нього є неабиякий козир – висока швидкість. А це для нападника, переконаний, є чи не найважливішим чинником. Обидвом, сподіваюся, дуже помічними стануть наші наступні зимові збори.
– Володимире Васильовичу, аналізуючи виступ команди в цілому, в окремих матчах, дії гравців Ви часто говорите про травми та нарікаєте на велику кількість матчів, пропущених футболістами через дискваліфікації. Чому, на Вашу думку, так стається?
– Травми, в основному, всі пов’язані із ігровими епізодами, а не від навантажень. Природа ж карточок наших є різною. За ігровим стилем, який сповідує “Прикарпаття”, ми є агресивною командою. У суто ігровому розумінні. Агресивність, боротьба, виходить є нашою стихією. Як свідчення наразі ми перебуваємо на першому місці у лізі за підборами і перехопленнями. Я завжди налаштовую підопічних діяти із повною самовіддачею, не поступатися, боротися до кінця у кожному епізоді. Із поміж усіх порушень є виправдані, викликані нестачею уміння, майстерності та досвіду, а також невиправдані.
– Чи бува штрафуєте у таких випадках футболістів за попередження і вилучення?
– За зайві розмови на полі, за порушення ігрової дисципліни, за надмірні емоції – однозначно. А за картки, отримані у ігрових ситуаціях – ні. Коли ми будемо штрафувати футболістів за такі моменти, вони не боротимуться. Інша справа що через порушення ігрової дисципліни ми пропускаємо забагато голів. І що найприкріше – після розіграшу стандартів, котрі завжди детально вивчаємо, розписуємо і розбираємо. Секундна втрата концентрації іноді коштує нам надто дорого. Одна справа, коли нам забивають гол після стрімкої, хорошої атаки, то це ще можна хоч якось пояснити, виправдати, а коли самі помиляємося – то вже зовсім інше.
– Наскільки масштабними будуть зміни у “Прикарпатті” цього зимового антракту?
– Природно, маємо список футболістів, яких хотіли б запросити до команди. Це – наші земляки, уродженці області, які нині виступають на професійному рівні. Це – той же Волошинович з “Волині”, Сондей із Миколаєва, Саків з Полтави чи гравці із ФК “Львів”. Ми, природно, можемо їх запрошувати, навіть вести перемовини, але чи вони захочуть і зможуть до нас прийти, адже наразі пов’язані діючими контрактами. Найперше мусимо зберегти оцей кістяк, який завершував осінню частину сезону. Ротація також необхідна і вона буде проведена. Швидше за все нас залишить більшість із тих гравців. Кому вже за 30-ть. Ми подякуємо їм за роботу, за гру, за те, що допомагали нам у період становлення, забезпечували результат. За те, що брали на себе відповідальність у важкі періоди, були лідерами, ставали прикладом для молоді. Ми продовжимо омолодження команди. Погляньте, із тих, кого ми залучили влітку, практично всі добре себе проявили. І це за якихось там чотири місяці. Ми беремо гравців із області і маємо бути готовими до того, що їм потрібен буде певний період часу на адаптацію. Щонайменше пів року. У міжсезоння плануємо залучити до підготовки із командою двох гравців із “Ніки U-19”, трьох із “Прикарпаття U-19”. До речі, ці підопічні тренера Сергія Пташника вже працювали у наших лавах на літніх зборах. Є також гравці, котрі нас цікавлять у Галичі… Наголошую, поки що ми візьмемо цих футболістів лише на збори, а вже далі визначатимемося.
– Які з питань матеріально-технічного оснащення турбують сьогодні “Прикарпаття” та Вас, як тренера, найбільше?
– Загалом маємо прагнути поступового гармонійного розвитку структури в цілому: і клубу і команди і інфраструктури. Звісно, все і одразу організувати, налагодити й забезпечити ми не зможемо, але повинні намагатися. Передусім маємо нагальну потребу у власному транспорті, тренувальному полі, тренажерному атлетичному залі. Прикро, бо ми чи не єдина команда у лізі, котра і тренується і проводить календарні матчі на полі центрального стадіону. Суперники наші мають для роботи інші майданчики. Я розумію, що маємо у чомусь обмежені фінансові можливості і “закрити” одночасно усі проблемні питання не можливо. Між тим, хотілося б подякувати особисто міському голові, депутатам, нашим партнерам за все, що вони роблять для того, щоб “Прикарпаття” і професійний футбол у Івано-Франківську були.
– Чи зверстані вже плани зимової підготовки команди?
– В цілому сформовані, але ще не повністю узгоджені, обговорені та затверджені. Очевидно не станемо нічого вигадувати і готуватимемося як і торік. Тоді це добре спрацювало, ми добре підготувалися. Перший збір заплановано розпочати з 20 січня. Триватиме він два тижні і пройде у Яремче. Опісля повернемося до обласного центру, де працюватимемо ще тиждень. Цю роботу вінчатиме традиційний “Кубок міського голови”, на який плануємо запросити професійні колективи першої та другої ліги ПФЛ, аматорські обласні команди. А у березні заключний етап підготовки плануємо провести в Туреччині.
– Окреслені ще влітку турнірні орієнтири, вочевидь, доведеться коригувати?
– Потрапити до чільної шістки, як передбачали, є справою нелегкою. Особливістю цього сезону є те, що одразу 8, а то і 9 колективів розташувалися у верхній частині таблиці дуже щільно. Не пригадую, щоб у минулі сезоні було щось подібне. Не всі із них реально ставлять завдання підвищення у класі, та і віднайти таких достойників вже зараз у цьому пелетоні не так то і просто. Коли минулого сезону реально за путівки боролись тільки СК “Дніпро-1” та “Волинь” з якими конкурував до останнього “Металіст”, то нині претендентів більше. Не тих, хто декларує завдання, а дійсно веде боротьбу. Для себе я окреслюю це коло: “Волинню”, “Агробізнесом”, і “Рухом”. Решта учасників, переконаний, також не матиме спокою. Наше завдання – будь що покращити ситуацію, реабілітуватися перед симпатиками і виправити становище. Маємо найперше перегравати найближчих конкурентів – “Чорноморець”, “Миколаїв”, “Кремінь”, “Балкани”… Нехай на сьогодні нами втрачено дещо забагато, але ні в якому разі не втрачатимемо віри у себе, у власні сили, у нашого уболівальника.
– Тож на яке місце у турнірній таблиці у підсумку можемо розраховувати?
– Коли оцінювати все реально, вважаю бути у десятці, а ще краще – розташуватися на восьмій позиції – нам би було цілком до снаги.
Ігор КОСТЮК, “Матч“
