ПАВЛЮК: “Ми ще необстріляними грали проти дядьків на чемпіонат області”

Зимовий новачок івано-франківського “Прикарпаття”, 19-річний півзахисник Олег Павлюк став черговим героєм рубрики «Вони доторкнулися слави». Гравець Команди рідного краю дав інтерв’ю офіційному сайту ПФЛ.

Початок футбольного життя

– Розпочну з того, що мій батько був професіональним футболістом, але через травму рано закінчив кар’єру, – згадує 19-річний футболіст. – Відповідно, я вже у шість років пішов в футбол. Зрозуміло, що про жодну свідомість тоді не йшлося, мене у цей вид спорту спрямували. Але мені сподобалося і я залишився! Спочатку грав за команду «Ніка» з Івано-Франківська, потім десь у сьомому класі поїхав на перегляд до львівського УФК. У Львові все починалося добре, але при проходженні медогляду виявилися проблеми з серцем. Після цього в ніякому Львові я вже не лишався, більше того, взагалі довелося трохи побути без футболу. Щоправда, за декілька років з тією ж «Нікою» ми були на Всеукраїнському турнірі і там мене помітили вже з УФК “Дніпро”. Потім вони знайшли контакти батька та запропонували мені приїхати. В Дніпрі я пробув півтора року та в підсумку опинився знову ж у Франківську.

Принциповий суперник

– Після повернення з Дніпра вкотре вже пішов в «Ніку», але там довго не судилося пробути. На мене вийшло «Прикарпаття» та запропонувало приєднатися до них. Це може звучати дещо дивно, але рішення про перехід в «Прикарпаття» далося непросто. У «Ніки» та «Прикарпаття» відносини завжди були ворогуючими, починаючи з матчів ще на зовсім дитячому рівні. Тому самі розумієте перехід до стану принципового суперника не міг бути легким, але я розумів, що тут набагато кращі умови для професійного зросту. До того ж «Ніка» не має своєї дорослої професійної команди.

Перші кроки в «Прикарпатті»

– Розпочав на рівні ДЮФЛ, а вже потім грав на першість U-19. До речі, ми паралельно грали на першість області, тому ігрової практики вистачало. Хотів би відзначити важливість того, що ми ще необстріляними грали проти вже фізично сформованих дядьків на чемпіонат області. Це дуже допомогло, хоча спершу було дуже важко та незвично на тлі дитячого футболу. Тобто півтора роки я був в системі клубу і тільки потім підписав професіональний контракт з першою командою «Прикарпаття».

Посмішка президента

– У лютому після чергового з тренувань з головною командою президент “Прикарпаття” покликав мене до кабінету. Чесно кажучи, я відразу зрозумів, про що йтиметься, тому не міг приховати посмішки та радості, але руки все одно спітніли (сміється). Ми з президентом обговорили умови та вдарили по руках, я дуже задоволений, що у 18 років зміг підписати вже професійний контракт. Заснути після тієї зустрічі я вночі так і не зміг (сміється)

Підказки досвідчених

– Адаптація в спортивному плані в Першій лізі дуже важка, але в плані колективу адаптація проходить ідеально. Ви ж знаєте, що політика нашого клубу направлена на те, щоб в команді грали лише вихованці франківського футболу. Тому старші хлопці розуміють, що ніхто крім нас – молоді, тут не гратиме і стараються всіма силами допомагати. Звичайно, буває і перепадає, але я це сприймаю більше як підказки та робочі настанови від досвідчених футболістів.

Франківський вектор розвитку

– Усе розпочалося з того, що в місті довгий проміжок часу не було професіональної команди і люди вже почали масово ходити навіть на обласний футбол. Ви самі розумієте, що окрім футболу інших занять в містах на кшталт Івано-Франківська небагато, умовно, в нас концерти бувають раз на місяць і людям нудно. І вже після відновлення професіонального клубу в місті, вболівальники пішли на стадіон.

Саме даний вектор забезпечує таку велику відвідуваність на наших домашніх матчів, на мою думку. Якщо всі хлопці місцеві, то вже персональних вболівальників у кожного буде вдосталь. Та й так до кожного приходять батьки, друзі, знайомі, які й роблять таку масовість. Та й людям, мені здається, цікавіше дивитися та переживати за знайомого хлопця, ніж за чужого. Хоча в спортивному плані, звичайно, така політика дещо дає перевагу нашим конкурентам, і нам важче ніж іншим. Але все одно ми вже змогли закріпитися в Першій лізі, тому невеликими кроками крокуємо до своєї мети – УПЛ.

Лідери Першої Ліги

– Я б виділив «Рух» в першу чергу, оскільки довелося на собі відчути силу цього клубу. Та й відверто кажучи, футбольна складова в них на високому рівні. Також донедавна я б назвав «Інгулець», але після нашої останньої зустрічі я не бачу взагалі жодних перспектив для цього клубу в УПЛ. Адже так як вони нас обіграли, взагалі їх не прикрашає…

Про цілі

– Хотілося б пограти в УПЛ та потрапити в збірну України, але я розумію, що до цього ще дуже далеко. Щоб досягти всього цього, потрібно багато працювати над собою. Тому поки моя задача прогресувати в «Прикарпатті» та допомагати цьому клубові підніматися вище і вище. Євген БІЛЕНЬКИЙ, спеціально для ПФЛ

 Євген БІЛЕНЬКИЙ, ПФЛ